Історія біде

Нарисованная картинка ванной комнаты

За право називатися батьківщиною предмета, що з часом отримав назву «біде», сперечаються Франція, Італія та країни арабського халіфату на Сході. Без сумніву перша згадка про необхідність омовіння належить античним часам. Під час розкопок античних міст археологи періодично знаходили приватні будинки, в яких були дивні приміщення, розташовані в житловій зоні поряд з туалетом. Зазвичай це була кімната скромних розмірів, оздоблена мармуром та прикрашена живописом та мозаїкою з невеликим заглибленням у вигляді ванночки глибиною від 20 до 25 см. Тривалий час науковці не могли зрозуміти призначення цієї кімнати. Нині ж вчені сходяться в думці, що кімнату було призначено для використання прообразу першого біде. На Сході традиція омовіння, що виникла в давні часи, пов’язана з особливостями спекотного клімату. Вже в 5 ст. н.е. її було закріплено в головній книзі мусульман «Корані»: «Аллах любить чистих, тих людей, що дотримуються чистоти». На жаль, традиції омовіння в Європі було перервано з падінням античного світу в 7 ст. Традиції ці було відроджено лише в кінці 16 ст. в часи Ренесансу, коли на зміну середньовічним уявленням про гігієну, згідно з якими, митися було і гріховно (милися не частіше разу на місяць), і шкідливо для здоров’я, повернулися античні погляди на культуру та чистоту тіла.

Саме тоді приладдя для омовіння, що отримали назву «біде», стали необхідними предметами в спальнях як представників вищого стану, так і у звичайних містян, що активно турбувалися не лише про чистоту душі та помислів, але й тіла.

Згідно з однією версією, термін «біде» винайшли в кінці Тридцятирічної війни. Французські кавалеристи, що мали бажання прийняти ванну, але не мали на це достатньо часу, були основоположниками оригінальної деї. Використання біде дозволяло купати саме ті частини тіла, що були в тісному контакті з їх сідлами. Назва ж «біде» походить від французського «le bidet», що в перекладі означає «маленький коник», якого дуже нагадували перші біде і своїм виглядом, і способом використання.

Втім, небезпідставно честь бути відкривачем біде історія також приписує найбільш освіченій на той момент частині жіноцтва – італійським та французським куртизанкам. Так чи інакше, але невелика фаянсова ванночка, завужена посередині, щоб на неї легко було сісти, встановлена на дерев’яний чи металевий каркас на чотирьох ніжках, тривалий час називалася «приналежність куртизанки». Вода в цю ванночку наливалася з глечика.

Тим не менш, ані точної дати, ані імені винахідника біде ніхто назвати не може. Є припущення, що винахідник біде – це реальний персонаж Крістоф де Розьє, особистий мебляр французської королівської родини. Найбільш рання письмова згадка про біде датується 1710-м роком.

З часом біде почали виготовляти з металу, а підставки під них – з горіхового дерева. Пізніше з’явилися виточнені порцелянові чи срібні ванночки з підставками з рідкісних екзотичних пород дерева.

Законодавцем моди в цьому питанні залишався французький королівський двір.

Ванна кімната Людовіка XVI

Туалетна кімната, Рундал, Франція

В другій половині 18 ст. біде повністю увійшло в побут знатних осіб. Біде тоді користувалися і чоловіки, і жінки, і лише в 19 ст. воно стало переважно жіночим.

В посібниках для меблевих майстрів того часу публікувалися малюнки зі зразками біде: вигляд спереду, ззаду, збоку та зверху. Наводилися навіть необхідні розміри та креслення. Біде, приміром, могло нагадувати вишуканий триногий стілець з точеними ніжками. Спинка овальної форми оббивалася дорогою м’якою тканиною та прикрашалася різьбленням. Однак, замість сидіння на такому стільці встановлювали ванночку відповідної форми, що знімалася.

Біде також часто робили у вигляді скрипки чи віолончелі, були й подвійні біде – bidets doubles, dos-à-dos, що використовувалися в лупанаріях. Біде прозивали: «Маленький гігієнічний кінь» в Італії, «Гітара для гігієни» в Іспанії, «Футляр зі скрипкою» чи «Нескромний малюк» у Франції.

В деяких біде був отвір із затичкою, через який зливали воду.

Своїх основних рис, що збережені й на сьогодні, біде набуло в кінці 19 ст. Тоді з’явилися злив безпосередньо в каналізацію, перелив, підведення гарячої та холодної води та класична форма ванночки на цоколі, висотою з унітаз. Відсутність змішувача, щоправда, створювала проблеми: змішання води для отримання необхідної температури проводилося в самісінькому біде, звідки її і брали в процесі омовіння. Досить незручно, втім, погодьтеся, чималий прогрес порівняно з глечиком. До речі, в Англії біде такої конструкції використовують і нині.

Коли було створено перший спеціальний змішувач для біде, крани стали розташовувати там, де вони і мають бути, а вода почала подаватися з розприскувача на дні своєрідним фонтанчиком. З сучасної точки зору, не надто комфортно, але конструкція прижилась на десятиріччя і досі деякі виробники його пропонують. Але такий змішувач вважається застарілим, таким, що не відповідає високим стандартам життя, а також небезпечним у випадку, приміром, коли різко вмикається вода не тієї температури. Результатом може стати не лише дискомфорт, але й опік.

Сучасний змішувач біде розташовують на поличці чаші. Він дозволяє дуже чітко регулювати темп подачі води, її температуру, і найголовніше – напрям струменів. Здійснюється це за допомоги плаваючої голівки, що рухається навколо власної осі на 360°.

З часом умови сучасного життя, комфорт почали вимагати від біде додаткових можливостей. Передусім компактності, зручності, легкості в експлуатації, але, окрім цього, й медичних функцій – масажу. Сьогодні встановити в сучасній міській квартирі окрім унітаза ще й біде є справою проблематичною. До того ж використання класичного біде (пересідати з нагрітої тілом поверхні на холодну) незручне та неприємне. Щоб вирішити всі ці накопичені проблеми та подолати недоліки класичного біде, в 1984 р. було запропоновано оснастити звичайний унітаз розумною кришкою, що має функції біде. Тим самим було вирішено задачу компактності та доступності біде для мешканців великих міст. З того часу було випущено чималу кількість різних моделей: від простіших до складних електронних агрегатів, що є не просто звичайними побутовими приладами для гігієни, а справжнім медичним апаратом, що сприяє здоров’ю та комфорту людини.

Сьогодні біде є звичайним предметом сантехніки в туалетній чи ванній кімнаті, разом з унітазом, а використання біде – загальноприйнятою процедурою в багатьох європейських країнах, особливо у Франції, Греції, Італії, Іспанії та Португалії, а також в країнах Латинської Америки (особливо в Уругваї та Парагваї, де біде стоять в домівках 90% мешканців), на Середньому Сході та в деяких частинах Азії. Чиненайбільш популярними вони є в Японії, де електронні біде-унітази встановлюють як в приватних будинках, так і в готелях.